Тест «Лондонська вежа»

Нейропсихолог Тім Шалліс створив це завдання 1982 року, щоб вивчати планування [1]. Кожна задача має найменшу можливу кількість ходів, і завдання фіксує, чи вклалися ви в неї, скільки зайвих ходів вам знадобилося і скільки ви думали перед першим ходом. Головоломка трохи схожа на «Ханойську вежу», але правила й задачі в ній інші.

Складність задачі залежить не лише від кількості ходів. Задачі, у яких зразок залишає порядок ходів відкритим або в яких спершу треба прибрати кульку з дороги, люди планують довше, навіть за тієї самої кількості ходів [2][3][4].

• На трьох кілочках уміщається 3, 2 і 1 кулька. Кульки рухають по одній: узяти можна лише верхню і не можна класти на заповнений кілочок.
• У кожній задачі показано зразок і найменшу кількість ходів, за яку її можна розв'язати. Складіть зразок рівно за стільки ходів — це ідеальний розв'язок.
• Задач: 16, від 2 до 6 ходів, щоразу складніші. Кожна задача закінчується через 60 с або після 20 ходів.
• Торкніться кульки, потім кілочка, на який її покласти, або перетягніть кульку. На клавіатурі клавіші 1, 2 і 3 беруть і кладуть кульку.
• Спершу буде коротка тренувальна задача (її можна пропустити). У кожній спробі кульки мають нові кольори, тож друга спроба виглядає по-новому, але вона така сама складна.

Набір задач ми склали самі. Комп'ютерний перебір усіх 36 розташувань кульок підтвердив, що найменшу кількість ходів у кожній задачі вказано точно, а починаючи з 3 ходів кожна задача має лише один найкоротший розв'язок. У зразках чергуються три форми, які змінюють дослідники: усі кульки на одному кілочку, дві й одна, по одній на кожному [2].

• Розв'язано за найменшу кількість ходів: ваш головний результат — кількість ідеальних розв'язків.
• Зайві ходи: ходи понад найменшу кількість у розв'язаних задачах.
• Роздуми до першого ходу: скільки ви дивилися на задачу, перш ніж торкнутися кульки. Дослідники називають це часом початкового планування.
• Як ви розв'язували: частка вашого часу до першого ходу в довших задачах. Що більша частка, то більшу частину розв'язку ви спершу продумали в голові.

В одному дослідженні 179 дорослих ті, хто витрачав більшу частку часу на планування до першого ходу, зазвичай розв'язували більше задач за найменшу кількість ходів [5]. Порада спершу подумати допомогла в одному дослідженні [6], але не в іншому: там люди планували довше, але ходили не краще [7]. Тож сприймайте «як ви розв'язували» як опис цієї спроби, а не як правило.

Коли зіграє достатньо людей, у вашому результаті з'явиться й ваше місце серед інших гравців цієї гри — у вигляді діапазону: нижче типового, типово або вище типового. Саме діапазон, а не точне місце, бо одна спроба в цьому завданні показує лише приблизно, як ви плануєте (див. нижче). Інші гравці — відвідувачі цього сайту, а не репрезентативна вибірка.

«Лондонську вежу» використовують у дослідженнях планування і в клінічній діагностиці, але ця сторінка — гра, а не клінічний тест. Вона не вимірює інтелект, а одна спроба — лише миттєвий знімок: втома і пристрій впливають на результат.

У дослідженні 79 молодих дорослих, які двічі, з перервою у два тижні, проходили комп'ютерну версію «Лондонської вежі», їхні результати за ходами в ці два дні збігалися лише слабко (кореляція 0,15), а розв'язувати задачі вони стали швидше [9]. Тож сприймайте один результат як приблизний орієнтир і дивіться на кілька спроб у різні дні, а не на одне число.